Привіт усім. Я сьогодні пройшла скринінг, який надіслала нам наша держава. — У вас хороші показники: кардіограма, тиск 90/60, рівень кисню 96, пройдіть анкетування, здасте аналізи — і готово. — А я очікувала гіршого, якщо чесно. Лікарка тільки посміхнулася, типу «то ж радійте». Потім я пішла в кав'ярню. Все-таки тиск я звикла підіймати ранковою кавою. Тоді я також вибрала міцний напій — подвійне еспресо. Я сіла поряд із книжковою полицею, але читати не збиралася. Під час кавування я очима пробігла по назвах книжок і зупинилася на одній із них: «Корисні самонавіювання». «Гм», — подумала я, заглядаючи, але не наважуючись відкрити книжку, наче боячись щось дізнатися. Я допила каву під розмову чоловіка за сусіднім столиком. Він говорив чи то турецькою, чи то болгарською, одначе невідомою мені мовою, але дуже голосно. Я подумала, що читати під цей мотив неможливо, але все ж вийняла книжку ближче і поринула у глибини мозку.
Я не хотіла лізти собі в мозок, але всі ми грішимо самонавіюванням, щоб вижити сьогодні. Я раніше вважала себе вінтажною мрійницею, але тепер думаю, що насправді багато чого придумала для себе, щоб просто не збожеволіти. Але слово за словом я начиталася про те, як мозок просто створює цілий світ, щоб заспокоїти нас і переконати, що «все буде добре!». Але я не тільки це самонавіювала. Я намагалася обманути власне тіло, казавши собі, що схудла. Так, десь на 2 кг, але я навіяла, що схудла на 10. Але виявляється, ваги не брешуть, брешу собі я. Я вигадала захисника — чоловіка, щоб відчувати опору, щоб кохати його до нестями, а він мене. Спочатку я думала, що збожеволіла. Але божевільні не питають себе про це, правда? А я питаю, аналізую, і я точно не божевільна. Я жінка, яка просто потребує чоловічої уваги. Я навіювала собі, що мабуть маю хворе серце, тиск, алергію на продукти, бо не могла схуднути через банальне недотримання режиму. Я навіювала собі, що з усім впораюся, але це не так. Я просто уникаю відповідальності за багато речей, сподіваюся на підтримку мами і багато часу проводжу, просто не роблячи нічого корисного. Я малювала свого сина в своїй голові як люблячого, мого найкращого турботливого хлопчика, а він знецінив усе, що я 11 років вкладала в нього.
Сьогодні, коли я проходила скринінг, я відверто збрехала знову. Просто в анкеті, а головне — собі. Я відчуваю тривогу, особливо коли пробуджуюся від звуків гелікоптера, я іноді просинаюся від внутрішньої паніки. І я іноді думаю, для чого це все мені. Там просто не було таких відповідей. Так, самонавіювання та ілюзії корисні, але лише до певної межі. Доти, доки наші внутрішні ілюзії допомагають нам долати труднощі, зберігати здоров'я та будувати стосунки, вони залишаються найціннішим інструментом у нашому арсеналі. Головне — пам'ятати, що цей інструмент вимагає тонкого балансу, аби велика ілюзія не перетворилася на руйнівне засліплення.
